Близькість лінії фронту відчувається завжди, ти зібраний і мобілізований. Твій фокус увесь час спрямований на неї. Війна – центр твоєї уваги.
Ти тут не для фоток, разом з побратимами виконуєш бойові розпорядження. Їдеш туди, куди потрібно, а не куди хочеш, робиш те, що потрібно і визначено не тобою. Довкола все говорить про війну, ти точно не забудеш, навіщо ти тут. Все ж знаходиш час глянути на все трохи відсторонено і через видошукач.
Лінія фронту жива, брудна, поламана і несе смерть. Але ця лінія є лише миттю, що зникає, коли на сцені помічаєш вічність, лінію горизонту.
Лінія горизонту є домінантою місцевих краєвидів. Від неї важко відкараскатися, адже, зазвичай, вона замикається на триста шістдесят. Наче уроборос, що символізує вічність. Безмежний горизонт сплющує простір зверху і знизу. Людське існування, міста і шахти наче слабий графік тонкою лінією пульсує між безмежним небом і ландшафтом. Тому доводиться до камери приєднувати телеоб’єктив, щоб вихопити здалеку примітні деталі, або дивитися широким кутом буквально на дорогу перед собою, щоб заповнити кадр присутністю. Відчуття дереалізації й кіношності виникає лиш тільки сідаєш за кермо. Кінематографічні шістнадцять на дев’ять вмикається в голові і ти вже кадруєш в уяві.
Ландшафт степів Донщини вічний, хоч і понівечений Донецьким басейном. Цей край важко справляється з наслідками радянської урбанізації. Я не хочу фокусуватися на цих декласованих об’єктах. Тому мене так приваблює природа цього краю, вона точно з легкістю відвоює своє.
За кілька місяців ти вже маєш улюблені місця на цьому химерному Донбасі. Переїзджаючи вчергове Казенний Торець не в силі ігнорувати лебедів на воді посеред підмерзлих берегів. Злишся на себе через банальні сюжети з заходом сонця але продовжуєш це фотографувати. Донщина захопила твою уяву і помістила всередину дивного кіно, жанр якого неможливо визначити.
Фотографії відзняті з листопаду 2022 по лютий 2023 років у Донецькій області.
Leave a reply